МАНДРИ ДО ОКА БОГА(Журналіст Мандрує Карпатами)

«Це озеро - око Бога. Сподіваюся, що Ви не будете купатися там. Така поведінка - неповага до вищих сил. І ще, каміння в плесо не кидайте! - порадив нам місцевий мольфар, Ярослав, таємниче додав: «Несамовите»– озеро особливе. Воно перевіряє людей. Якщо не маєш чистих думок – краще не ходити!»

Під оком Чугайстра

Після подібного попередження дехто звернув би зі шляху, та тільки не ми! Таємниці нас вабили. Тож, попри всі попередження, вирішили самотужки відвідати мальовничу високогірну водойму, овіяну переказами й легендами. Та й у ясну днину, яка цього дня панувала, здавалося, - не може бути ані поганої погоди, ані якоїсь страхітливої містики.

Маршрут розпочався біля каплички, що розташувалася поруч із навчально-спортивною базою „Заросляк"(від неї йде шлях туристів на Говерлу).

З цієї точки нам треба було йти через ліс, серпантинною дорогою вверх не менше 6,5 -7 км.  Маршрут промарковано, тож заблукати складно.

За пів години дорогу перегородив вируючий потічок, з назвою Цибульник, клекочучи та стрибаючи камінням, він мчав ущелиною. А ось і полонина Пожижевська! Які мальовничі краєвиди відкриваються звідтіля! Які чарівні квіти усюди,  смачні ягоди вздовж шляху(чорниця, малина)! Руки так і тягнеться до них.

Загалом, маршрут на «Несамовите» - казково красивий: ви кілька разів занурюється у темні лісові нетрі, де з усіх боків ніби хтось чи щось споглядає. (Ловили себе на думці що то був дух Карпат, Чугайстер).

А які дерева навколо: височезні велетні, - деякі похилені, з коренями, що визирають з землі, 

мов щупальці величезних восьминогів, вони мов тягнуться до тебе, оплутуючи величезні валуни. Здається, що деякі смереки виросли з каменів. 

Обмежено: зсуви!

Кілька місць туристичного шляху небезпечні – в зоні зсувів…Видко, що зовсім нещодавно зверху гірського вивищення, яке стіною нависає над шляхом, униз, в урвище до річкових потоків, попадали: каміння, земля, смереки.

Холодно стає на серці, коли думаєш, що якийсь з валунів зверху може раптом впасти й на тебе чи перегородить шлях земляний зсув. 

Та похмурі думки проганяє нове диво: невелика полонина, рясно поросла щавелем альпійським – кажуть, що це свідчить про те, що тут колись стояла кошара.

 Далі йдемо схилами Данцер і через деякий час поступового підйому поміж заростями гірської сосни бачимо перед собою чудовий вид на гострі скелясті гребені Великих і Малих Кізлів. Ці гори дуже схожі на рештки величезних середньовічних веж, що були зруйновані якимись велетнями!

В вирі негоди

Згодом шлях стає складним, стрімко веде угору. От і погода змінюється. Сонце застеляють хмари, десь з боку Говерли, що розташувалася зовсім близько, гримить грім. Коли ж ми починаємо підйом на гору до плато на якому й знаходиться озеро, раптом з неба сипле град, - густо, немов хтось його з мішків розкидає.

Легко злякатися : повзеш по горі, вузька стежка осипається каменями, на додаток - тебе ще й градом та дощем посипають зверху. Та так щедро, що стежина швидко вимивається. Добре , що в нашому випадку злива тривала усього п’ять хвилин й швидко завершилася, з-за хмар з’явилося сонце.

На вершечку зустріло мальовниче плато, його з усіх боків обіймали ще вищі гори. Десь тут має бути озеро…Та його усе не видко. «Чи ж не помилилися ми, не відхилитися від маршруту?» – бентежила думка.

Йти досить складно, бо ж під ногами – щось схоже на болото. 

Рухаємося повільно. І ось радість: врешті вдалечині бачимо палатки туристів й купку людей, біля води. Ще п’ять хвилин, й час «Перемоги»: ми стоїмо на березі озера Несамовите!

Хоча озеро й невеличке: завдовжки -88м, завширшки -45м, в глибину 1,5 м та яке дивовижне місце!

Охоплене горами, знаходячись на рівні 1750 метрів на схилі гори Туркул (Чорногірський хребет), Несамовите дійсно схоже на око, що зачудовано роздивляється: гори, небо.

Ніби споглядає за усім, трохи примружившись. А ще кажуть що Несамовите формою нагадує Антарктиду. Не знаю, чи так, але туман тут та погодна нестабільність – майже Антарктичні! Тож, раптом(вже біля озера) на нас насунув туман, та такий густий що й рук не було видно. З туманом стало прохолодно, одначе, за якісь п’ять хвилин з туч знову визирнуло сонечко, заспівали біля озера довгоносі пташки.

Вершник на коні

 І все ж, що таємничого у Несамовитому, про що нас попереджав мольфар? Що лякає тут людей?

По-перше погода. Вона міняється десятки разів на день! Коли на небі ані хмарки, через хвилини може статися гроза з страшним вітром. Так швидко насунеться, що не знатимеш, чи ще доведеться побачити білий світ. Гуцули кажуть на це – шарга, себто:вітер ураганний з холодним дощем, мокрим снігом, град, грім, блискавка. Не позаздриш бідасі, який потрапить у таке на Чорногірських верхах!

Й не дай Боже комусь хизувати перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули можуть і натовкмачити!

Вони ж вважають, що в озері збираються душі грішників. Якщо кинути каменем й збурити плесо, - з озера вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід. Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв'язують торби  – там падає град. Як у це не повірити, коли на підйомі погода зустріла щедрим градом!

Також кажуть, що вночі тут панує нечиста сила: довкола озера танцюють чорти, гуляють душі самогубців, вони можуть затягнути на дно й необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти.

Тим часом вже вечоріло. Й ми вирішили не випробовувати долю та на ніч не лишатися біля Несамовитого. 

Хто знає, чи не вирине з нього вершник на коні, чи не стріне нас якась одинока душа. Може й добра, та нам - час вертати!

Цікаво, що коли сходили вниз з плато схилом – знову зіпсувалася погода. Та граду вже не було. Пройшов легкий дощик, а потім – вийшла веселка. Й дуже легко стало на душі та трохи щемко під серцем. Йшли назад, а хотілося знову побачити Несамовите, що є справжнім дивом Карпат.

Анфіса Букреєва

ДЯКУЮ за Увагу!

бажаючі можуть підтримати розвиток Блога та канала "СТУДІЯЗАПОВІТ", який веде автор : 

Приват Банк 5168757310621810